Для вас, вчителі

Допоможемо вчителю зрозуміти

першокласника

      Розмірковуючи про початкову школу, найперше треба звернути увагу на першокласника.

Йому лише шість років. Навіть якщо він мудрий, майже дорослий — він лише дошкільник, беззахисний перед різними проблемами дорослого життя. Насамперед: його психофізіологічні можливості надто хиткі, недозрілі, а тому надзвичайно вразливі. Згадаймо лише шокуючі

висновки медиків про різкий спад показників фізичного здоров’я дітей із початком шкільного життя. Для всіх без винятку новеньких школяриків початок шкільного життя — серйозний крок, у більшості випадків — стрес. Це розуміють усі дорослі. Більшість вважають це явище нормальним: діти мають адаптуватися до нового життя. Часом навіть переконані, що такий стрес корисний для дитини, допоможе їй «схаменутися», стати серйозною, відповідальною тощо. «Дивися, Андрійку, не слуха- єш мене зовсім. Ось школа почнеться, побачиш, як буде несолодко!», «Ой, Галинка

наша така бешкетниця! Зовсім не хоче слухати! Хоч би школа швидше почалася, може приструнять її, щоб зовсім не відбилася від рук», «Не морочте йому голову, хай бавиться! Ось піде до школи, і все скінчиться. Там швидко вишикують». Такі оціночні судження можна почути скрізь, де йдеться про першокласників. Хочу знову нагадати, що основна мета початкової школи — навчити дитину вчитись: самостійно, охоче, активно та із задоволенням. Навчити так, щоб не перехотілося прагнути знань упродовж усього життя. І це не просто гучні слова: хіба не цього ми бажаємо подумки дитині, коли мріємо про її майбутнє?

          Завдання дорослих — адаптуватися до шестирічного першокласника. Дорослим слід не терпіти, не чекати, доки дитина адаптується до школи та почне вчитися «нормально», а всіляко допомагати безболісно пережити всі складнощі адаптаційного (первинного) етапу шкільного життя і відкривати горизонти учіння, крок за кроком.

Урахування індивідуально- типологічних особливостей

учнів під час їх переходу до основної школи

Зважати на індивідуальні особливості учнів є особливо важливим у переломні моменти навчання — під час вступу до школи чи зміни навчального закладу, переходу до середніх і старших класів, після тривалої хвороби дитини тощо. Це дає змогу знайти ресурси для найкращого входження школярів у нову соціальну ситуацію. Відомо, що адаптація до основної школи проходить для учнів так само складно, як при вступі у перший клас. Крім того, саме дітям молодшого підліткового віку притаманна більша, ніж у молодших школярів, індивідуальна (між різними дітьми) та інтраіндивідуальна (що характеризує різні сторони розвитку однієї дитини) асинхронність у розвитку. Цей віковий період є сприятливим для формування основних якостей навчальної суб’єктності. Інакше кажучи, школярі стають більш орієнтованими на зміни у собі через засвоєння певного життєвого досвіду. Рекомендації практичного психолога щодо побудови власного стилю діяльності дітей відповідно до їхніх індивідуально-типологічних особливостей і сприяють подальшому розвитку дітей, становленню їх самодетермінації, самоорганізації, а вчителеві допомагають вибудувати ефективну взаємодію з дітьми.

 Залежність швидкості реакції дитини від лабільності її нервової системи.

Серед індивідуальних особливостей учнів насамперед варто звернути увагу на тип вищої нервової діяльності, що характеризується такими властивостями, як лабільність, рухливість, сила процесів збудження/гальмування, врівноваженість. При цьому учні обох типів можуть де-монструвати хороші чи погані результати.